Теорія й критика
Рецептивна естетика
Рецептивна естетика — напрям літературознавства, що переносить увагу з автора й тексту на читача та процес сприймання (рецепції) твору. Сформувалася наприкінці 1960-х у Констанцькій школі (Німеччина). Ганс Роберт Яусс увів поняття «горизонт сподівань» — систему очікувань читача, зумовлену його досвідом; естетична вартість твору вимірюється дистанцією між горизонтом сподівань і новизною тексту. Вольфганг Ізер розробив теорію «імпліцитного читача» та «пустих місць» (Leerstellen; поняття, що відштовхується від «місць невизначеності» Романа Інґардена) — пропусків, які читач заповнює у процесі читання, актуалізуючи текст. Рецептивна естетика споріднена з американською «критикою читацького відгуку» (Стенлі Фіш). Вона обґрунтовує історичну змінність тлумачень і активну, співтворчу роль читача, доповнюючи герменевтику й теорію інтерпретації.
Порівняй «Рецептивна естетика» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Дві теорії розуміння, різні за фокусом. Герменевтика — філософське вчення про саме РОЗУМІННЯ й тлумачення, про «герменевтичне коло» та «злиття горизонтів» тексту й інтерпретатора (Ґадамер). Рецептивна естетика вужча й конкретніша: вона переносить увагу на ЧИТАЧА, його «горизонт сподівань» і «місця невизначеності», що активізують сприйняття (Яусс, Ізер). Герменевтика питає, як узагалі можливе розуміння; рецептивна естетика — як конкретний читач актуалізує текст.
