Теорія й критика
Постструктуралізм
Постструктуралізм — напрям філософсько-літературознавчої думки, що з кінця 1960-х розвинув і водночас радикально переглянув засади структуралізму. Якщо структуралізм шукав стійкі, замкнені структури й об'єктивні закони значення, то постструктуралізм наголошує на нестабільності, множинності та безкінечній «грі» значень, залежності знака від контексту й влади. Ключові постаті: Жак Дерида (деконструкція, критика «метафізики присутності»), Мішель Фуко (дискурс, влада-знання, «функція автора»), Ролан Барт пізнього періоду (есе «Смерть автора», 1968, де читач заступає автора як джерело значення), Юлія Крістева, Жиль Дельоз. Постструктуралізм заперечує ідею завершеної, самототожної структури й централізованого суб'єкта. Він став теоретичним підґрунтям постмодернізму, деконструктивної критики, феміністичних і постколоніальних студій.
Відео
Порівняй «Постструктуралізм» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Напрям і його ревізія. Структуралізм (1960-ті) шукає стійкі, ОБ'ЄКТИВНІ структури та замкнені системи значення, вірить у науковість опису «граматики» культури. Постструктуралізм (від кінця 1960-х) НАГОЛОШУЄ на нестабільності, множинності й безкінечній «грі» значень, залежності знака від контексту та влади, розчиняючи централізований суб'єкт і завершену структуру (Дерида, Фуко, пізній Барт). Перший будує систему, другий показує її межі й розриви.
