Образ і персонаж
Тип (літературний)
Тип (літературний) — художній образ, у якому індивідуальні риси персонажа поєднано з узагальненням суттєвих, повторюваних властивостей певної групи людей, доби чи соціального середовища. Типізація — процес художнього узагальнення, добору й концентрації характерного; типовий образ утілює загальне через яскраво індивідуальне («типовий характер у типових обставинах» — формула реалізму). Літературний тип може перерости у «вічний образ» або дати назву соціально-психологічному явищу (обломовщина, донжуанство, гамлетизм). Розрізняють типи соціальні, психологічні, історичні. Теорію типового розробляли естетики від Аристотеля («поезія говорить про загальне») до Ґеорга Геґеля й Дьєрдя Лукача. В українській літературі галерею соціальних типів створили Іван Карпенко-Карий (у драмах «Сто тисяч» і «Хазяїн» — типи стяжателів Калитки й Пузиря) та Іван Нечуй-Левицький; тип «зайвої людини» переосмислив Валер'ян Підмогильний.
Порівняй «Тип (літературний)» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Два рівні узагальнення образу. Літературний тип — СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ узагальнення: він концентрує риси певної групи, стану чи доби («зайва людина», скнара) і прив'язаний до конкретного суспільного ґрунту. Архетип — ПЕРВІСНИЙ, універсальний, позаісторичний образ-схема з колективного несвідомого (Юнг), що повторюється в міфах і літературі всіх народів (Матір, Тінь, Мудрий Старий, Дорога). Тип народжується історією; архетип — глибинною психікою людства.
