4 терміни
Уособлення
Уособлення (персоніфікація) — троп, що наділяє неживі предмети, явища природи, абстрактні поняття чи тварин ознаками, діями та почуттями живої людини: «плаче верба», «сонце усміхнулося», «шепоче ліс». Уособлення є різновидом метафори й одним із найдавніших способів художнього освоєння світу, генетично пов'язаним із міфологічним, анімістичним світосприйняттям, у якому вся природа мислилася живою. У поезії уособлення олюднює довкілля, створюючи емоційний зв'язок між людиною і світом, а в байці та казці стає основою алегоричних образів. Розгорнуте уособлення може перерости в цілісний символічний образ. Це продуктивний засіб пейзажної та філософської лірики української і світової традиції.
Усмішка
Усмішка — оригінальний жанр української гумористично-сатиричної малої прози, започаткований Остапом Вишнею (Павлом Губенком), що поєднує ознаки гумористичного оповідання, фейлетону й нарису з невимушеною, доброзичливо-іронічною або гостросатиричною інтонацією та виразним національним колоритом. Сам письменник запровадив цю назву замість звичного «фейлетон», підкресливши особливу теплоту, ліричність і народність свого сміху. Усмішки Остапа Вишні («Мисливські усмішки», «Українізуємось», численні сатиричні мініатюри) поєднують гострий дотеп, викриття суспільних вад із любов'ю до людини, до рідної природи, до українського слова. Жанр вирізняється лаконізмом, живою розмовною мовою, багатством народного гумору, влучною деталлю. Усмішка стала унікальним внеском Остапа Вишні в українську літературу; попри репресії й заслання, письменник зберіг у цьому жанрі життєствердний, народний дух українського сміху.
Усна народна творчість
Усна народна творчість (фольклор) — колективна, анонімна, усно поширювана художня творчість народу, що передається з покоління в покоління й побутує у варіантах. Основні ознаки фольклору: усність, колективність, варіативність, традиційність, синкретизм (єдність слова, музики, руху). Фольклор поділяють на роди й жанри — епос (думи, билини, казки), лірику (обрядові й побутові пісні), драму (вертеп, народні ігри), а також малі жанри (прислів'я, загадки, замовляння). Українську фольклористику як науку заклали Михайло Максимович (збірка «Малороссийские песни», 1827), Микола Костомаров, Олександр Потебня, Михайло Драгоманов, Володимир Гнатюк і Філарет Колесса. Фольклор — основа національної культурної ідентичності й невичерпне джерело професійного мистецтва.
Утопія
Утопія — жанр художньої літератури, що змальовує образ ідеального, досконало влаштованого суспільства, побудованого на засадах справедливості, рівності й розумного порядку. Назва походить від твору англійського гуманіста Томаса Мора «Утопія» (1516) — грецьке «ou-topos» означає «місце, якого немає». Утопія виражає мрію людства про кращий світ і водночас критикує вади наявного ладу. Класичні зразки — «Місто Сонця» Томмазо Кампанелли, «Нова Атлантида» Френсіса Бекона. Утопічні мотиви — прагнення гармонійного суспільного устрою — присутні в українській суспільній думці й літературі, зокрема у філософії Григорія Сковороди з його ідеєю «сродної праці» та «горньої республіки». У XX столітті утопія переважно поступилася місцем своєму запереченню — антиутопії, яка застерігала проти небезпек утілення ідеальних проєктів.
