33 терміни
Казка
Казка — епічний жанр усної народної творчості й літератури, оповідь про вигадані, фантастичні події, у якій діють чарівні сили, тварини-помічники, а добро неодмінно перемагає зло. Народна казка поділяється на чарівну, побутову та казку про тварин; вона має усталену композицію (зачин «жили-були», троєкратні повтори, щаслива розв'язка) і виражає моральний ідеал народу. Від фольклорної казки походить казка літературна (авторська), яку розвивали Ганс Крістіан Андерсен, брати Ґрімм, Шарль Перро. В українській традиції казки збирали й опрацьовували Іван Франко («Коли ще звірі говорили»), Марко Вовчок, Леся Українка; авторську філософську казку створила Леся Українка у драмі-феєрії «Лісова пісня», що спирається на волинську міфологію.
Какофонія
Какофонія (немилозвучність) — неприємне, різке для слуху звучання мовлення, спричинене важким скупченням приголосних, невдалим збігом звуків, монотонним повтором або дисгармонійним поєднанням звукових елементів. Найчастіше какофонія є наслідком недбалості чи низької мовної культури й вважається стилістичною вадою, яку слід усувати правкою тексту. Однак у художній літературі немилозвуччя може вживатися свідомо як виражальний засіб: різкі, «важкі» звукосполучення відтворюють дисгармонію зображуваного світу, передають напругу, тривогу, потворність або грубість явища. Такий цілеспрямований звукопис підпорядкований художньому задумові. Какофонія протиставляється евфонії й вивчається фоностилістикою в аспекті естетичної оцінки звукової організації мовлення та її відповідності змістові й настроєві твору.
Каламбур
Каламбур (гра слів) — стилістичний прийом, що будується на комічному або дотепному зіставленні співзвучних, але різних за значенням слів, на обіграванні багатозначності чи омонімії. Каламбур створює несподіваний смисловий ефект, коли в одному контексті стикаються два різні значення слова або схожі за звучанням одиниці, породжуючи гумор, іронію чи сатиру. Ця гра слів вимагає мовної винахідливості й тонкого чуття значеннєвих відтінків, тому вважається ознакою дотепності. Каламбур широко представлений у гуморі, сатирі, епіграмі, комедійному діалозі, дитячій літературі та рекламі. Він тісно пов'язаний із омонімією, паронімією та багатозначністю слова й належить до найяскравіших виявів творчого, ігрового ставлення до мови.
Канцеляризм
Канцеляризм — слово, зворот або граматична конструкція, характерні для офіційно-ділового стилю, що потрапляють у невластиве їм мовленнєве середовище — художнє, публіцистичне чи розмовне — і сприймаються там як стилістично чужорідні: «вищезазначений», «мати місце», «у зв'язку з відсутністю». У діловому мовленні канцеляризми доречні як засіб стандартизації, проте поза ним вони роблять текст сухим, громіздким, знеособленим. У художній літературі канцеляризми вживають свідомо — для сатиричної характеристики бюрократа, викриття казенного мислення чи створення комічного ефекту. Невмотивоване проникнення канцеляризмів у художнє й публіцистичне мовлення вважають стилістичною вадою — «канцеляритом». Канцеляризми — предмет стилістики й культури мови в аспекті доречності мовних засобів у різних функціональних стилях.
Карнавалізація
Карнавалізація — поняття Михайла Бахтіна, що позначає вплив народної сміхової (карнавальної) культури на літературу. Розроблене у праці «Творчість Франсуа Рабле і народна культура середньовіччя та Ренесансу» (1965), воно спирається на аналіз середньовічного карнавалу як тимчасового скасування ієрархій, заборон та привілеїв, святкування «світу навиворіт». Карнавальний світогляд характеризують амбівалентність, «гротескне тіло», «матеріально-тілесний низ», вінчання-розвінчання, профанація сакрального, універсальний сміх. Літературна карнавалізація переносить ці форми в художній текст: змішання високого й низького, ексцентрику, пародію, оновлювальний сміх. Категорія продуктивна для аналізу «меніппеї», барокової та ренесансної літератури, а також сучасної прози. В українському письменстві карнавальну стихію втілюють «Енеїда» Івана Котляревського та проза Юрія Андруховича.
Катахреза
Катахреза — стилістичне поєднання логічно чи семантично несумісних слів, ужитих у переносному значенні, унаслідок чого виникає внутрішньо суперечливий, але виразний образ: «червоне чорнило», «пекучий лід». Катахреза постає або через стирання метафоричності (коли переносне значення закріпилося в мові як єдина назва предмета, як-от «ніжка стільця»), або як свідомий сміливий прийом на межі мовної норми, що вражає незвичністю сполучення. У першому випадку катахреза непомітна й загальновживана, у другому — стає засобом підкресленої, навіть епатажної образності. Це поняття важливе для розуміння механізмів метафоричного перенесення й меж сполучуваності слів, а також для аналізу авангардної поетики з її настановою на порушення звичних зв'язків.
Катрен
Катрен — чотиривірш, найпоширеніша строфа в європейській та українській поезії, що припускає всі три основні способи римування: суміжне (aabb), перехресне (abab) і кільцеве (abba). Універсальність катрена пояснюється його врівноваженістю: чотири рядки достатні для розгортання й завершення однієї смислової одиниці, але не переобтяжують строфу. Катрен є будівельним блоком багатьох твердих форм, зокрема сонета, де перші вісім рядків утворюють два катрени. Гнучкість римування та можливість чергувати різні клаузули роблять чотиривірш надзвичайно продуктивним. Величезна частина класичної й новітньої української лірики написана саме катренами різної метричної та римової будови.
Кільцева композиція
Кільцева композиція (обрамлення-кільце) — тип побудови твору, за якого фінал повертає читача до початкового образу, мотиву, ситуації чи фрази, замикаючи художній світ у своєрідне коло. Такий прийом надає творові завершеності, гармонійності, підкреслює певну ідею через повторення, увиразнює контраст між початком і кінцем (адже за зовнішньої тотожності внутрішній зміст образу часто змінюється, збагатившись пережитим). Кільцева композиція поширена в ліриці, де повторення першої строфи наприкінці підсилює емоційний акцент, а також у прозі й драмі. Наприклад, кільцевого обрамлення часто набувають ліричні вірші, у яких повторюваний образ обрамлює розвиток думки й почуття. Замикання художнього часу через повернення до вихідної точки посилює філософське звучання твору, утверджуючи ідеї циклічності, вічного повернення чи незмінності певних цінностей попри плин подій.
Кільцеве римування
Кільцеве (оповивне, охопне) римування — спосіб поєднання рядків за схемою abba, коли перший рядок римується з четвертим, а другий із третім, ніби «охоплюючи» внутрішню пару зовнішньою. Така структура створює замкнене, зосереджене звучання строфи, у якому крайні рядки обрамлюють центральні, наголошуючи на їхньому смисловому зв'язку. Кільцева рима надає катренові інтонаційної завершеності та особливої гармонійної цілісності, тому її часто використовують у медитативній, філософській ліриці й у канонічних формах, зокрема в катренах італійського сонета. Разом із суміжним і перехресним кільцеве римування завершує трійцю базових схем організації рими в чотиривірші.
Класицизм
Класицизм — художній напрям у європейській літературі й мистецтві XVII–XVIII століть, що взяв за взірець античну класику й проголосив культ розуму, гармонії, ясності, дотримання суворих правил. Естетика класицизму (кодифікована в «Мистецтві поетичному» Ніколя Буало) вимагала єдності дії, часу й місця в драмі, чіткого поділу жанрів на «високі» (трагедія, ода, епопея) й «низькі» (комедія, байка, сатира), панування обов'язку над почуттям. Світові взірці — трагедії П'єра Корнеля й Жана Расіна, комедії Мольєра. В українській літературі класицизм постав у специфічній формі: провідними стали не «високі», а «низькі» жанри, насамперед бурлескно-травестійна «Енеїда» Івана Котляревського, а також байки, сатири, комедії, у яких утверджувалася жива народна мова.
