Теорія й критика
Герменевтика
Герменевтика — теорія і мистецтво тлумачення текстів, а в ширшому філософському сенсі — вчення про розуміння як спосіб буття людини. Зародившись як методика тлумачення Святого Письма й античних авторів, герменевтика стала загальною теорією інтерпретації завдяки Фрідріху Шлеєрмахеру та Вільгельму Дільтею. Мартін Гайдеґґер надав їй онтологічного виміру, а Ганс-Ґеорг Ґадамер у праці «Істина і метод» (1960) переосмислив концепцію «герменевтичного кола» (розуміння цілого через частину й частини через ціле), «злиття горизонтів» тексту й читача та ролі традиції. Поль Рікер поєднав герменевтику з феноменологією та психоаналізом. У літературознавстві герменевтика обґрунтовує принципи інтерпретації художнього твору, наголошуючи на діалогічності розуміння й історичності будь-якого прочитання.
Відео
Порівняй «Герменевтика» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Дві теорії розуміння, різні за фокусом. Герменевтика — філософське вчення про саме РОЗУМІННЯ й тлумачення, про «герменевтичне коло» та «злиття горизонтів» тексту й інтерпретатора (Ґадамер). Рецептивна естетика вужча й конкретніша: вона переносить увагу на ЧИТАЧА, його «горизонт сподівань» і «місця невизначеності», що активізують сприйняття (Яусс, Ізер). Герменевтика питає, як узагалі можливе розуміння; рецептивна естетика — як конкретний читач актуалізує текст.
