Образ і персонаж
Типізація
Типізація — спосіб художнього узагальнення, за якого письменник добирає, концентрує й підсилює найсуттєвіші, повторювані, характерні риси певного кола явищ або людей, утілюючи їх у конкретно-індивідуальному образі. Типізація — фундаментальний принцип реалістичного мистецтва, формула якого — «типовий характер у типових обставинах» (сходить до Фрідріха Енгельса й теорії реалізму Дьєрдя Лукача). Завдяки типізації одиничний образ набуває значущості, стає носієм закономірного, суспільно значущого. Типізація не тотожна схематизації: у справжньому творі типове нерозривно поєднане з яскраво індивідуальним, неповторним. Різні художні методи типізують по-різному: класицизм — за принципом «одна риса — один характер», романтизм — через виняткове й ідеальне, реалізм — через соціально-психологічну зумовленість. Майстрами соціальної типізації в українській літературі є Іван Карпенко-Карий, Панас Мирний та Іван Нечуй-Левицький.
Порівняй «Типізація» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Два аспекти творення образу, різні за метою. Характеротворення — СИСТЕМА ЗАСОБІВ (портрет, мова, вчинки, психоаналіз, деталь), якими письменник розкриває ІНДИВІДУАЛЬНУ вдачу персонажа в її неповторності. Типізація — принцип художнього УЗАГАЛЬНЕННЯ, добір і концентрація суттєвих, повторюваних рис, щоб одиничний образ став носієм ЗАГАЛЬНОГО, соціально значущого. Характеротворення індивідуалізує, типізація узагальнює; у справжньому образі вони нероздільні.
