Семіотика

Семіотика — наука про знаки та знакові системи, що вивчає способи творення, передачі й тлумачення значень у мові, літературі, мистецтві та культурі загалом. Дві традиції заклали її основу: семіологія Фердинанда де Соссюра (знак як єдність означника й означуваного) та семіотика Чарлза Сандерса Пірса з тріадою знаків — ікона, індекс, символ. У межах семіотики розрізняють синтактику (відношення між знаками), семантику (відношення знака до значення) й прагматику (відношення знака до інтерпретатора). Літературна семіотика розглядає художній твір як складну багаторівневу знакову структуру. Визначний внесок зробили Юрій Лотман та Тартуська школа (поняття «вторинних моделюючих систем», семіосфери), Умберто Еко («Роль читача», «Відсутня структура») й Ролан Барт. Семіотика тісно пов'язана зі структуралізмом і наратологією.