Палеографія

Палеографія (з грец. «давнє письмо») — допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає історію та зовнішні ознаки давнього письма: форми літер (графіку), знаряддя й матеріали письма (папірус, пергамент, папір, чорнило), оздоблення рукописів, водяні знаки, скорочення й лігатури. Головна практична мета палеографії — прочитання давніх текстів, а також їх датування й локалізація за характером письма. Слов'янська (кирилична) палеографія розрізняє історичні типи письма: устав (найдавніше, урочисте, XI–XIV ст.), напівустав (XIV–XVII ст.) та скоропис (від XV ст., ділове письмо). Знання палеографії — необхідна умова роботи текстолога й медієвіста з рукописними джерелами. Основи української кириличної палеографії розробляли Іван Каманін, Володимир Перетц та Лідія Дубровіна. Спорідненою дисципліною, що вивчає документи на пергаменті й папері, є дипломатика; водяні знаки досліджує філігранологія.