Міфокритика

Міфокритика (міфологічна критика) — методологічний напрям, що досліджує міфологічні першооснови літератури: архетипи, ритуальні схеми, міфологічні мотиви й образи, які структурують художній твір. Її джерела — «ритуально-міфологічна школа» (Джеймс Фрейзер, «Золота гілка»), аналітична психологія Карла Ґустава Юнга з ученням про архетипи й колективне несвідоме та порівняльна міфологія Джозефа Кемпбелла («Тисячоликий герой» з концепцією «мономіфу»). Найповніше літературну міфокритику розробив канадський учений Нортроп Фрай у праці «Анатомія критики» (1957), запропонувавши теорію архетипів, «модусів» і сезонних міфів (весна — комедія, літо — романс, осінь — трагедія, зима — іронія/сатира). Міфокритика продуктивна для аналізу творів із виразним міфологічним підґрунтям — від давнього епосу до модерністської прози Джеймса Джойса та української «химерної прози».