Літературний канон

Літературний канон — сукупність творів, які певна культура визнає взірцевими, класичними, вартими вивчення, збереження й передавання наступним поколінням. Канон формується через шкільні програми, антології, літературну критику, академічні інституції та історії літератури. Він не є незмінним: канон постійно переглядають, доповнюють і оскаржують — цей процес називають «канонічними війнами». Постколоніальна, феміністична та культурологічна критика викривають механізми виключення (жіночого письма, «малих» літератур, маргінальних голосів) із «великого» канону. Гарольд Блум у праці «Західний канон» (1994) обстоював естетичну автономію канону. Проблема українського канону особливо гостра через колоніальне минуле: його переосмислення (деколонізація, повернення «розстріляного відродження», забутих імен) — одне з ключових завдань сучасного літературознавства.