Ізвод

Ізвод — у текстології давніх пам'яток різновид тексту, що склався внаслідок його побутування в певному місцевому чи національному середовищі й має характерні мовні (правописні, лексичні, фонетичні) особливості цього середовища. Термін уживають насамперед щодо церковнослов'янських текстів: розрізняють, зокрема, болгарський, сербський, руський (український, або києворуський) ізводи церковнослов'янської мови. Ізвод постає, коли переписувачі, копіюючи текст, несвідомо вносять у нього риси власної живої мови й місцевої писемної традиції. На відміну від редакції, що передбачає свідоме перероблення змісту, ізвод — це переважно мовно-правописна «редакція», зумовлена середовищем побутування. Вивчення ізводів важливе для історії мови й локалізації пам'яток. Руський ізвод церковнослов'янської мови, яким писали в Київській Русі, досліджували мовознавці-медієвісти, зокрема при вивченні мови літописів та богослужбових книг.