Інтертекстуальність

Інтертекстуальність — властивість тексту вступати у діалог з іншими текстами через цитати, алюзії, ремінісценції, пародії, стилізації та інші форми міжтекстової взаємодії. Термін увела Юлія Крістева (1967), спираючись на теорію діалогізму Михайла Бахтіна: кожен текст є «мозаїкою цитат», перетином і трансформацією інших текстів. Ролан Барт радикалізував ідею, проголосивши будь-який текст «тканиною цитат». Жерар Женетт у праці «Палімпсести» (1982) систематизував типи міжтекстових зв'язків (транстекстуальність), увівши поняття інтертексту, паратексту, метатексту, гіпертексту й архітексту. Інтертекстуальність — фундаментальна ознака постмодерної літератури, але властива й класиці. В українському письменстві виразно інтертекстуальні «Маруся Чурай» Ліни Костенко та проза Юрія Андруховича.