Жанри й форми
Байка
Байка — невеликий алегоричний твір повчального змісту, здебільшого віршований, у якому дійовими особами виступають тварини, рослини чи речі, що уособлюють людські риси й вади; завершується байка мораллю — стислим формулюванням висновку. Жанр сягає давньогрецького напівлегендарного Езопа, а класичну віршовану форму йому надали Жан де Лафонтен у Франції та Іван Крилов. В українській літературі байку розвивали Григорій Сковорода («Байки харківські» — прозові), Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка («Ведмежий суд», «Рибалка»), а особливо Леонід Глібов, чиї байки («Щука», «Вовк та Ягня», «Лебідь, Щука і Рак») стали хрестоматійними й досі актуальні своєю сатирою на несправедливість і суспільні вади.
Відео
Порівняй «Байка» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Обидва — короткі алегоричні жанри з повчанням, але різного регістру. Байка — здебільшого віршована, з дійовими особами-тваринами чи речами, гострим сатиричним сюжетом і прямо сформульованою мораллю, що викриває конкретну людську ваду (байки Глібова). Притча — прозова, урочисто-філософська оповідь про людей, із прихованим духовним чи етичним сенсом, який читач має витлумачити сам (євангельські притчі). Байка навчає, висміюючи; притча навчає, спонукаючи до роздуму.
