Жанри й форми
Елегія
Елегія — ліричний вірш медитативного, споглядального характеру, пройнятий настроєм смутку й роздуму про скороминущість життя, втрачене кохання, самотність чи невідворотність смерті. Назва походить від грецького «elegos» — журлива пісня під акомпанемент флейти. В античності елегія мала й ширший зміст (Овідій, Проперцій), а меланхолійного забарвлення набула в новоєвропейській поезії. Класичний зразок — «Елегія, написана на сільському цвинтарі» Томаса Ґрея. В українській літературі елегійні мотиви звучать у поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, а особливо — у філософській ліриці Володимира Свідзинського та в елегіях неокласика Максима Рильського й Миколи Зерова, де скорбота поєднується з ясністю думки й досконалістю форми.
Відео
Порівняй «Елегія» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Два ліричні жанри, протилежні за тональністю. Елегія — вірш медитативного, споглядального й сумовитого настрою: роздум про плинність життя, втрату, самотність, нездійсненне кохання чи минущість краси, з інтонацією тихого смутку. Ода — урочистий, піднесений вірш, що прославляє визначну подію, особу чи високу ідею з патетичним, святковим піднесенням. Елегія стишує голос до особистого жалю, ода підносить його до громадянського чи філософського славослів'я.
