Едиційна практика

Едиційна практика (текстологічна) — прикладна частина текстології, що розробляє принципи й методи наукового видання творів: вибір і встановлення основного тексту, його передавання (транскрипцію), укладання апарату (варіантів, різночитань, приміток, коментарів), структуру видання. Головні типи наукових видань — академічне (повне, з вичерпним текстологічним апаратом), критичне (з очищеним, вивіреним текстом і варіантами) та науково-популярне. Едиційна практика вирішує складні питання: який текст брати за основу («останньої творчої волі» автора чи прижиттєвий), як передавати правопис і пунктуацію, як подавати авторську й цензурну правку. Українська академічна едиційна практика має вагомі здобутки: багатотомні повні зібрання творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, підготовлені Інститутом літератури, звільняють тексти від цензурних спотворень радянської доби. Стандарти опису й видання регулюють також державні та бібліотечні норми.