Віршування

Віршування (версифікація) — система організації художнього мовлення за принципом ритмічної сумірності рядків, що відрізняє вірш від прози. Українське віршування пройшло шлях від народнопісенної та думової традиції через силабіку барокової доби (Величковський, Сковорода) до силабо-тоніки, підвалини якої заклала «Енеїда» Івана Котляревського, а розвинув Тарас Шевченко, і далі до тонічних та вільних форм XX століття (Тичина, Антонич, Бажан). Наука про віршування — віршознавство (просодія) — вивчає метр, ритм, риму, строфіку та інтонаційно-синтаксичний лад. Тип віршування визначається тим, які саме мовні одиниці лічать для створення ритму: склади, наголоси чи їхнє поєднання.