Психологічний паралелізм

Психологічний паралелізм — характерний для народної лірики художній прийом, у якому образ природи зіставляється з душевним станом чи подією в житті людини: «Як ми кохалися, як зерно в горісі, / Тепер розійшлися, як туман по лісі!» (пісня, яку традиція приписує легендарній Марусі Чурай); на такому двочленному паралелізмі побудовано й вірш Івана Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся…» зі збірки «Зів'яле листя». Природна картина й людське переживання постають як паралельні ряди, поєднані внутрішньою відповідністю. Прийом ґрунтується на первісному анімістичному світосприйнятті, у якому природа й людина мисляться єдиним цілим. Теорію психологічного паралелізму розробив Олександр Веселовський у праці «Психологічний паралелізм і його форми у відображеннях поетичного стилю», виокремивши двочленний, одночленний та формальний паралелізм. Прийом — основа образності українських ліричних пісень і балад; його свідомо переймали поети-романтики, а згодом Павло Тичина та неокласики.