Парнаська школа

Парнаська школа (парнасизм) — течія у французькій поезії другої половини XIX століття, що протиставила романтичній суб'єктивності культ об'єктивності, безсторонності, досконалої, «різьбленої» форми та принцип «мистецтво заради мистецтва». Парнасці (назва — від міфічної гори Парнас, оселі муз) прагнули пластичної чіткості образу, вишуканості вірша, звертались до античних, екзотичних, історичних сюжетів. Провідні постаті — Леконт де Ліль, Теофіль Ґотьє, Жозе-Марія де Ередіа. Парнаський культ бездоганної форми, ясності й майстерності суголосний естетиці українських неокласиків 1920-х років (Микола Зеров, Максим Рильський), які так само обстоювали «культуру слова», досконалість сонета й александрійського вірша та рівнялися на класичні європейські зразки, протистоячи ідеологічній заангажованості мистецтва.