Звуконаслідування

Звуконаслідування (ономатопея) — творення слів шляхом імітації звуків навколишньої дійсності або добір таких слів і звукосполучень, що своїм звучанням відтворюють природні шуми, голоси тварин, звуки явищ: «шелест», «дзюрчати», «кувати», «тьохкати». Ономатопея ґрунтується на природному зв'язку між звучанням слова та позначуваним звуком, тому належить до найдавніших виявів мовотворчості. У художній літературі звуконаслідування посилює наочність і чуттєву конкретність образу, дозволяючи читачеві не лише уявити, а й «почути» зображуване. У поезії ономатопея тісно поєднується з алітерацією та асонансом, творячи звукопис, що імітує явища дійсності. Звуконаслідування — важливий засіб фонетичної образності та предмет вивчення фоносемантики й стилістики.