Неоромантизм

Неоромантизм — стильова течія раннього модернізму кінця XIX — початку XX століття, що відродила на новому ґрунті романтичний пафос сильної, вольової особистості, героїчного пориву, мрії, протиставлення високого ідеалу сірій буденності, але поєднала його з модерністською витонченістю форми. Неоромантизм оспівує дух боротьби, самопожертву в ім'я ідеалу, красу незламної волі. Світові паралелі — творчість Кнута Гамсуна, ранній Максим Горький. В українській літературі неоромантизм став світоглядним стрижнем творчості Лесі Українки, яка сама так визначала свій напрям: її драматичні поеми («Одержима», «У пущі», «Камінний господар») і драма-феєрія «Лісова пісня» утверджують героїчну особистість, вірність ідеалові, незламність духу. Неоромантичний пафос звучить також у ранній поезії Олександра Олеся та в героїчних мотивах пізніших авторів.