Ліричний відступ

Ліричний відступ — позасюжетний елемент епічного чи ліро-епічного твору, у якому автор перериває розповідь про події, щоб безпосередньо висловити власні почуття, роздуми, оцінки, звернутися до читача чи до зображуваного. Ліричний відступ вводить у твір авторський голос, розширює його змістову й емоційну перспективу, надає філософської чи публіцистичної глибини, встановлює довірливий зв'язок із читачем. Цей прийом особливо характерний для поем і романів у віршах. Класичний приклад — численні пристрасні ліричні відступи в поемах Тараса Шевченка («Гайдамаки», «Сон», «Кавказ»), де голос поета-пророка звучить із граничною силою болю й гніву за долю України. Ліричні відступи наявні також у «Марусі Чурай» Ліни Костенко, де вони поглиблюють філософське осмислення історії, пам'яті й ролі співця в житті народу.