Літературний портрет

Літературний портрет — опис зовнішності персонажа (обличчя, постаті, одягу, ходи, міміки, жестів) як засіб його художньої характеристики. Портрет не лише індивідуалізує образ, а й розкриває характер, соціальний стан, психологію, а часом і авторську оцінку персонажа. Розрізняють портрет статичний (докладний одноразовий опис) і динамічний (риси зовнішності подаються поступово, у русі дії); портрет-опис і психологічний портрет, де зовнішнє прямо пов'язане з внутрішнім (промовиста деталь, «очі — дзеркало душі»). Історично портрет еволюціонував від умовно-ідеалізованого в давній літературі до глибоко психологічного в реалізмі та імпресіоністично-фрагментарного в модернізмі. Майстрами літературного портрета в українській прозі є Іван Нечуй-Левицький (яскраві, «мальовничі» портрети в «Кайдашевій сім'ї») та Іван Франко; психологічно містку портретну деталь плекав Василь Стефаник.