Верлібр

Верлібр (вільний вірш) — тип віршування, що відмовляється від сталого метра, рими та рівноскладовості, будуючи ритм на синтаксичному й інтонаційному паралелізмі, повторах, паузах та графічному членуванні на рядки. Верлібр не є прозою: його впорядкованість тримається на членуванні мовленнєвого потоку та на смисловому наголошуванні, а не на метричній схемі. Класичний зразок — «Листя трави» Волта Уїтмена; в українській поезії до вільного вірша зверталися Іван Франко, згодом активно — поети другої половини XX століття та сучасності. Верлібр надає авторові максимальної інтонаційної свободи, водночас вимагаючи особливо точного відчуття ритму й слова.