Постійний епітет

Постійний (сталий) епітет — традиційне, усталене в народній творчості означення, що незмінно супроводжує певне слово незалежно від контексту: «сине море», «буйний вітер», «чисте поле», «карі очі», «червона калина», «дрібні сльози». Постійний епітет — характерна ознака фольклорного стилю, елемент народнопоетичної формульності, що полегшує усне творення й запам'ятовування тексту. На відміну від індивідуального авторського епітета, який щоразу відкриває нову якість предмета, постійний епітет закріплює усталене, ідеалізоване уявлення про нього. Природу народнопоетичного епітета ґрунтовно дослідив Олександр Веселовський у праці «З історії епітета». Постійний епітет активно переймала романтична й неоромантична література: він відлунює в «Кобзарі» Тараса Шевченка та в поезії Лесі Українки, надаючи їм народнопісенного звучання.