Есе

Есе — невеликий прозовий твір вільної композиції, що виражає індивідуальні враження, роздуми й міркування автора з конкретного приводу, не претендуючи на вичерпність чи наукову систематичність. Жанр започаткував француз Мішель де Монтень збіркою «Проби» (Essais, 1580), від назви якої й походить термін. Есе поєднує ознаки художньої, публіцистичної та наукової прози; його прикмети — суб'єктивність, асоціативність, свобода думки, довірливий тон. У світовій літературі есеїстику розвивали Френсіс Бекон, Ральф Волдо Емерсон, Хорхе Луїс Борхес, Умберто Еко. В українській літературі яскраві зразки есе належать Євгенові Маланюку, Юрієві Шевельову (Шереху), Оксані Забужко («Хроніки від Фортінбраса»), Юрієві Андруховичу («Дезорієнтація на місцевості»).