Емблема

Емблема — умовне символічне зображення певного поняття, ідеї чи явища, супроводжуване словесним текстом (девізом і поясненням). Класична емблема доби бароко складалася з трьох частин: девізу (короткого гасла, лат. lemma), зображення (лат. pictura, icon) та епіграматичного підпису-тлумачення (лат. subscriptio). Емблема поєднувала візуальне й вербальне, «зриме» й «читане», навчаючи через алегорію. Мистецтво емблематики розквітло в європейській культурі XVI–XVIII ст. (від «Книги емблем» Андреа Альчато, 1531) і було органічною частиною барокового світосприйняття з його любов'ю до символу й «мудрої гри». В українській культурі емблематика посідала важливе місце в бароковій літературі, проповіді, книжковій гравюрі та шкільній поетиці Києво-Могилянської академії. Емблематичне мислення виразно постає у творчості Григорія Сковороди, зокрема у збірці «Сад божественних пісень» та у трактатах із їхніми символічними «фігурами». Від емблеми слід відрізняти ширше поняття символу.