Контрапункт

Контрапункт — композиційний прийом, запозичений літературою з музики, що полягає в одночасному розгортанні кількох самостійних сюжетних ліній, тем, голосів чи планів оповіді, які, поєднуючись і взаємодіючи, творять складну багатоголосу художню єдність. У музиці контрапункт означає мистецтво поєднання незалежних мелодій; у літературі — паралельне ведення кількох ліній, що відтіняють, доповнюють чи заперечують одна одну, породжуючи додаткові смисли з їхнього зіставлення. Контрапунктична композиція властива поліфонічному романові, де рівноправно звучать різні свідомості й голоси (теорію поліфонічного роману розробив Михайло Бахтін). В українській літературі багатоплановою, контрапунктичною будовою вирізняються епічні романи з паралельними сюжетними лініями, а також модерна проза, що зіставляє різні часові й наративні плани. Контрапункт збагачує композицію, надаючи творові смислової глибини, багатовимірності й внутрішньої напруги через взаємодію самостійних художніх ліній.