Акмеїзм

Акмеїзм — течія в поезії початку XX століття, що постала як реакція на туманну багатозначність символізму й проголосила повернення до ясності, предметності, чіткості образу, «прекрасної ясності» та майстерності ремесла. Акмеїсти (від грец. «acme» — вершина) цінували земну, речову конкретність, культуру, зв'язок із світовою художньою традицією. Естетична настанова акмеїзму — точність слова, пластичність, рівновага — типологічно споріднена з програмою українських неокласиків 1920-х років, які теж обстоювали ясність, досконалість форми й опору на класичну спадщину. Ця спорідненість засвідчує загальноєвропейський характер пошуку «нової предметності» й культури вірша в поезії модерної доби, коли різні національні школи, зокрема українська неокласика на чолі з Миколою Зеровим, шукали противаги розпливчастому суб'єктивізмові в чіткій, гармонійній формі.